Війна на сході України, катастрофа рейсу MH-17, вибори в США, нацизм та антисемітизм в Україні, і взагалі України не існує, ось основні теми, на яких фокусувалися державні та “незалежні” російські ЗМІ для просування антиукраїнських наративів в англомовному інформаційному просторі країн ЄС та США.

Висвітлення цих тем супроводжувалось фейками та відвертими маніпуляціями, які потрапляли в медіа інших країн.

Такими є результати моніторингу ЗМІ Європейського Союзу та США який проводився протягом 2020 року.

Згідно з результатами моніторингу, найчастіше новини з “правильними” російськими наративами публікують сайти “RT.ru”, “RIA.ru”, “TASS.ru”, “Lenta.ru”, “sputniknews.ru”, “InfoRos.ru”, “Infobrics.org” та “OneWorld.press”.

Для аудиторії кожної країни російська пропаганда та “незалежні ЗМІ” знаходили свої теми та аргументаційні напрямки. В подальшому ці публікації активно поширювалися в соціальних мережах як фейковими аккаунтами, так і псевдоекспертами з тих чи інших питань, які нерідко виступають в ролі корисних ідіотів. Також, для висвітлення тієї чи іншої проблеми в кожній країні оперативно відшуковувались місцеві “експерти”, були серед них як і нікому не відомі маргінали чи фріки, так і екс-президенти або голови міжнародних організацій.

Дане дослідження в першу чергу репрезентує ситуацію в соціальній мережі “Twitter”, оскільки вона є найпоширенішою в Сполучених Штатах Америки, де в цьому році відбувалась одна з головних подій, яка впливає на геополітичну ситуацію в світі – вибори президента.

Загалом у 2020 році виділено такі основні напрямки російської пропаганди проти України:

Нацизм/фашизм в Україні

Один з найпоширеніших наративів російської пропаганди. Його метою є:

– виправдати анексію Криму та Донбасу;

– виправдати військову агресію проти України;

– дискредитувати Українські національно-визвольні рухи, як історичні, так і сучасні;

– дискредитувати добровольчі батальйони;

– ініціювати проблеми з постачанням зброї та військовим співробітництвом з Україною.

Згадані наративи пропаганда переплітає один з одним, та використовує одночасно. Наприклад, міф про ніби-то співробітництво ОУН-УПА та особисто Степана Бандери та Романа Шухевича з нацистами служить “підкріпленням” тези про Україну, як державу, населення та збройні сили якої історично ніби-то “підтримують” нацистську ідеологію. Сюди ж “вплітається” дезінформація про ніби-то підтримку антисемітизму населенням та Збройними Силами України. На цій основі вибудовується міф про “нацистські” добровольчі батальйони та Збройні сили України. Цей наратив використовується в більшості для того, щоб унеможливити поставки зброї та військову співпрацю з Україною, а також зробити Україну вигнанцем у міжнародних відносинах. Під приводом того, що в Україні ніби-то існує масова “підтримка” нацистської ідеології.

Цей наратив є своєрідною несучою основою, на яку кремлівська пропаганда накладає додатково інші наративи. Накшталт “Голодомор – це нацистська пропаганда”, “Україна обстрілює Донбас”, “США, або Британія, або Джон Маккейн, або Джо Байден підтримують українських нацистів”, тощо. Даний дезінформаційний наратив характеризується тим, що дезінформація з ним поширюється як через Інтернет сайти, як офіційні російські, так і закордонні, з високим рівнем відвідувань. А також масовим поширенням посилань на такі сторінки у соціальних мережах.

Однією з найбільш тиражованих “новин” про Україну в контексті звинувачень в нацизмі стали повідомлення про те, що “в Україні процвітає антисемітизм і славлять “героїв”, які вбивали євреїв”.

Як бачимо, у 2020 році більш як 1000 джерел та авторів розтиражували в ЗМІ та соцмережах різноманітні матеріали в яких Україна звинувачується в антисемітизмі.

Найбільш згадуваним матеріалом є новина “Russia Today” під заголовком “Open anti-Semitism’: Leaked letter shows Ukrainian police demanded Jews’ names & addresses ‘to fight organized crime” про те, що нібито українська поліція збирає дані про євреїв та місця їх проживання для “боротьби з організованою злочинністю”.

Ще одним популярним напрямком висвітлення подій в Україні для російської пропаганди є повідомлення про те, що в Україні існує низка неонацистських батальйонів, які толеруються владою. В першу чергу це “Азов”, разом з його цивільним крилом, та “Misanthropic Division”.

Яскравим прикладом роботи російських пропагандистів є стаття в англомовній Wikipedia “Azov Battalion” в якій зусиллями російських модераторів (за рахунок їх чисельності) зазначено про “військові злочини та тортури які вчиняли військовослужбовці полку” і тому подібні звинувачення.

Окремо слід виділити намагання підміни понять та викривлення історичної реальності з боку Росії в контексті висвітлення подій та фактів щодо історичних постатей України. В першу чергу це стосується ОУН-УПА, Степана Бандери, Романа Шухевича. Насамперед стверджується, що “українці, як нація, співпрацювали з нацистами і зараз продовжують вшановувати нацистських коллабраторів”. В головах та матеріалах пропагандистів одночасно співіснують твердження про “співпрацю Степана Бандери з фашистами в час Другої Світової Війни” і той факт, що саме в часи другої світової Степан Бандера був ув’язнений в німецькому концтаборі.

Відповідно, для підтримки твердження наводиться “факт підтримки та звеличення нацистських лідерів Україною на державному рівні” на прикладі матеріалу про “марш з нагоди річниці народження С. Бандери”.

Вина України в трагедії MH17

Основна мета наративу – перекласти відповідальність за збитий літак рейсу MH17 з Росії на Україну.

Важливим фактом є те, що об’єднана слідча комісія, що працює у Нідерландах, окремо розглядала кожну з версій, що генерувала російська пропаганда. І на сьогоднішній день всі вони були обґрунтовано та доказово спростовані. Тому немає сенсу розглядати кожну з них у рамках цього дослідження. Але, оскільки російська пропаганда продовжує поширювати дезінформацію у цьому напрямку, перераховано ті наративи, на які було зроблено акцент у 2020 році. Слід зазначити, що саме ці наративи не випадкові, і вони співпадають з аргументами захисту підсудних у цій кримінальній справі.

Також, в англомовних сайтах давно та систематично поширюється наратив “Україна не закрила повітряний простір над зоною військового конфлікту, що і призвело до трагедії.” Вірогідно, Кремль намагається спонукати родичів загиблих до відкриття справи проти України.

Водночас варто зауважити про те, що найбільшого поширення набули матеріали про те, що “літак рейсу MH17 17 липня 2014 роцу збили два українські військові літаки”.

Очевидно, що пік активності публікацій та поширення матеріалів на цю тематику цілком співпали з проведенням у Нідерландах судових засідань у справі про катастрофу рейсу MH17.

Для підтвердження версії російська пропаганда підключила всі наявні ресурси, навіть державну інформаційну агенцію “ТАСС” яка стверджує що, в той день було збито “АН-26 ВПС України”, та “Russia Today” які стверджують що рейс “МН-17 було збито ракетою ізраїльського виробництва які поставлялись Україні”.

України – не існує

Дезінформаційний наратив орієнтований як на зовнішню аудиторію, так і на внутрішню, українську.

Щодо зовнішньої аудиторії, то цей наратив знаменитий тим, що його неодноразово, у різних формах висловлював особисто Володимир Путін. Крім того, його часто повторюють відомі російські політики. Основною метою є дискредитувати Україну як державу, представляючи її як просто територію, таку собі “сіру зону”, на керування якою нібито має історичне право Росія, та виправдати дії Росії щодо України, включно з військовою агресією.

Основна мета щодо внутрішньої аудиторії – створити підґрунтя для поширення антиукраїнських настроїв, та реалізувати ідею федералізації України під виглядом децентралізації з подальшим поглинанням Росією “окремих новоутворених суб’єктів федерації”.

Для реалізації цієї мети поширюються тези, що мають поширити зневіру в Україну як єдину державу. При цьому широко використовуються проблеми, що реально існують в економіці країни, а також використовуються помилки окремих представників української влади.

Популярними наративами нижнього рівня є ніби-то “зовнішнє управління Україною” , “маріонетки Сороса”, різноманітні теорії змови про “світовий уряд” та інші. Вся ця дезінформація має конспірологічний характер, постійно поширюється як через сайти, так і соціальні мережі.

У 2020 році саме ця тематика пропагандистських матеріалів набула наймасовішого виробництва та публікації.

Крим – не територія України

Один з основних та постійних наративів російської пропаганди. Мета очевидна – виправдання анексії Криму шляхом формування громадської думки про повну підтримку анексії ніби-то “громадянами Криму”. Систематично поширюється як різноманітними сайтами, так і соціальними мережами.

Прослідковується ще один вектор, – посіяти зневіру в те, що Крим може бути деокупований. Працюють на випередження ймовірних кроків України що до деокупації Криму.

У зв’язку з інтенсивною мілітаризацією півострова, у окупаційної адміністрації є реальна проблема із забезпеченням військових та цивільних  об’єктів водою. З метою зняття “водної блокади” з Криму, постійно поширюється дезінформація про ніби-то екологічну катастрофу в Криму, у якій винна Україна.

Окремо звертають на себе увагу два напрямки дії Кремля, для створення серед міжнародної спільноти “доказової бази” того, що Крим начеб-то “Російський”.

По-перше, Росія фінансує фейкові соціологічні “дослідження”, метою яких є ніби-то доказ підтримки анексії населенням Криму, а потім у міжнародному інформаційному полі поширює результати таких “досліджень”.

По-друге, Кремль постійно намагається організувати приїзд до Криму делегацій з міжнародним статусом з подальшим інформаційним супроводом про нібито підтримку анексії “міжнародною спільнотою”.

Білорусь може стати другою Україною

З огляду на те, що у діючого невизнаного керівництва Білорусі є проблема з придушенням протестних настроїв населення, у інформаційному просторі постійно з’являється різноманітна дезінформація, що повинна, з однієї сторони налякати громадян Білорусі “Українським Майданом”, а з іншої – виправдати доволі жорстке придушення силовими структурами протестних настроїв громадян.

Серед найпоширеніших наративів – це ніби-то наявність у Білорусі “українських бойових груп”, метою яких є організація заворушень у Білорусі.

Також прослідковується маргіналізація протестів в Білорусі та порівняння їх з українською Революцією гідності.

Цей наратив є своєрідним продовженням намагань російської пропаганди дискредитувати українську революцію гідності, в тому числі і в очах міжнародної спільноти.

Україна не хоче миру на Донбасі

Цей дезінформаційний наратив використовується для зміцнення переговорних позицій Росії на міжнародній арені. Тобто основна мета – звинуватити Україну у зриві Мінських домовленостей. І всі існуючі наративи чітко вкладаються у цю логіку дій. Крім того, як правило поява кожного нового інформаційного вкиду синхронізується з якоюсь військовою провокацією на лінії зіткнення.

Зокрема, постійно використовується наратив “Україна регулярно продовжує обстрілювати Донбас”. Також широко використовується представник Росії в ОБСЄ Олександр Лукашевич, як “рупор” дезінформаційних наративів проти України. Досить часто ці наративи використовуються разом з наративом про начеб-то “фашизм в Україні”.

Наратив “В Україні громадянська війна” застосовується з метою представити Росію не як агресора, а як начеб-то стороннього миротворця і спостерігача. “Росія – не є стороною конфлікту” – це багаторічна логіка російської пропаганди. Крім того, цей наратив часто використовується як “доказ” того, що Україна ніби-то “failed state”. При цьому принциповим є маніпулятивне використання дефініцій російської пропаганди, де слово “війна” або “конфлікт” завжди підміняється словосполученням “внутрішній конфлікт”.

Міжнародні злочини України

Наратив має на меті дискредитувати Україну перед міжнародною спільнотою, підірвати її авторитет як відповідального постачальника озброєння. Часто використовується разом з наративом “нацизм в Україні”.

Зокрема використовується тезис про “зв’язок Ісламської Держави з “українськими нацистами””.

Для підтримки даного твердження поширюються матеріали із твердженням про перебування в Україні членів “Ісламської Держави” та їх співпраці з політичними партіями та “українськими нацистами

Голодомор – це фейк

Заперечення Голодомору – також вагомий вектор російської пропаганди, що систематично використовується вже багато років.

Цей наратив має на меті:

– приховати злочини радянської окупації України, зокрема геноцид українців під час голодомору;

– поширити міф про те, що Голодомор є нацистською пропагандою;

– поширити міф про те, що саме за часів радянської окупації Україна процвітала;

– завуальовано нав’язати думку про “історичне” право Росії керувати Україною.

Поширюється в основному як дописи у соціальних мережах “дітей” або “онуків свідків”, що заперечують Голодомор. Рідше як нариси у блогах або сайтах.

Україна – полігон для NATO

Основна мета наративу – показати Україну як “раба” США, який дозволив використовувати свою територію для будівництва лабораторій з розробки біологічної зброї. Позиціонування України, як небезпечного місця на планеті.

Наратив використовується також разом з різноманітними версіями так званої “теорії змови”. Поширюється в основному через дописи у соціальних мережах. Також набула поширення заява українського проросійського парламентаря В.Медведчука, в якій він вимагає розслідувати наявність біологічних лабораторій на території України.

Україна втручається у внутрішню політику США

Наратив має наступні основні напрямки:

– Докази корупції Джона Байдена, що пов’язані з діяльністю його сина у компанії “Burisma”.

Дискредитація Національного антикорупційного бюро України, з публікаціями відвертої дезінформації про те, що начебто НАБУ допомагало демократичній партії США у 2016 році.

– Український генпрокурор Шокін був змушений піти у відставку через тиск зі сторони Джона Байдена, який начебто діяв з корисливих мотивів.

Основна мета поширення таких дезінформаційних наративів:

1. Дискредитація на той час кандидата у президенти Джона Байдена;

2. Перекладання відповідальності за втручання в американські вибори з Росії на Україну. І, як наслідок, – дискредитація України перед міжнародною спільнотою.

3. Підрив довіри до України серед впливових політичних кіл США шляхом втягування її у міжпартійну політичну боротьбу.

Російська дезінформація, чи один з видів зброї?

Як показало дане дослідження, інформаційна діяльність Російської Федерації проти України в міжнародному інформаційному просторі є яскравим прикладом використання soft power, тобто м’якої сили, яка несе деструктивний характер по відношенню до інших держав, союзів та блоків.

Що стосується України, то результати цієї soft power, яка орієнтована в першу чергу на недопущення інтеграції України у Західну світову спільноту, у разі досягнення успішних її результатів, неодмінно будуть використані і підсилені hard power (жорсткою силою), що може стати черговим повторенням подій 2014 року в Україні та 2008 року в Грузії. А з огляду на те, що аналогічну деструктивну діяльність Російська Федерація здійснює і по відношенню до інших держав, які вона вважає своєю зоною контролю (колишні республіки СРСР та країни Варшавського договору), скоординовані зусилля міжнародної спільноти по протидії пропаганді РФ набувають у 2021 році все більшого значення.